Жовтень у всьому світі традиційно присвячений темі боротьби з раком молочної залози. Але для тих, хто стикається з діагнозом, важливою є не лише медична допомога, а й щоденна людська підтримка, незалежно від місяця чи дати. У Центрі мобільної паліативної допомоги ОКЛ розуміють це, як ніхто інший.
Марія Гладка, завідувачка Центру мобільної паліативної допомоги:
«Я часто чую історії, які змушують замислитися над справжньою ціною життя. Історія пані Оксани з Івано-Франківська – одна з них. Коли ми вперше приїхали до неї, вона ледве могла піднятися з ліжка, а біль, який терпіла, здавався нескінченним. Діагноз “рак правої молочної залози” вона почула кілька років тому. Попри лікування в різних клініках, хвороба продовжувала прогресувати.
Вона зізналася мені: “Я так втомилася терпіти цей біль… але хочу залишатися поруч із чоловіком, побачити дітей, зустріти ще не один світанок”. Наші медсестри відвідують її майже щодня: роблять перев’язки, навчають чоловіка догляду, допомагають контролювати біль. Для пані Оксани кожен наш візит – як ковток повітря серед шторму болю. Вона часто каже: “Коли ви приходите, біль трохи відступає… і я відчуваю, що не сама”.
У “Рожевий жовтень“, коли весь світ говорить про рак грудей, такі історії нагадують: паліативна допомога – це не лише контроль болю, а й підтримка гідності, людяності та надії. Важка хвороба не забирає у людини здатності відчувати любов і турботу. І саме це робить нашу роботу – роботу команди мобільного центру – такою важливою і справді потрібною. На жаль, подібних історій у нас багато…»
Степанія Варунків, завідувачка відділу інфекційного контролю, ділиться особистим досвідом життя «в діагнозі»:
«Психологічна підтримка – важливий аспект лікування пацієнтів з онкологічними захворюваннями. У Швеції, де я лікуюся, цьому приділяють неабияку увагу. При надходженні до стаціонару, окрім детального збору анамнезу, пацієнт заповнює анкету про фізичний і ментальний стан. Медична сестра або куратор регулярно запитує, чи хотів би пацієнт поспілкуватися з психологом або психіатром. Іноді це справді потрібно – просто виговоритися комусь абсолютно сторонньому, бо рідних не хочеться ще більше навантажувати тривожними думками.
Було б добре, аби подібна практика запроваджувалася й у нас, щоб пацієнт із перших днів лікування знав, що не залишиться сам, що може звернутися за підтримкою до наших фахівців: психологів, медсестер, команди мобільного паліативу. Це допоможе вибудувати зрозумілу “дорожню карту” допомоги для кожного, хто проходить через діагноз.
Готуючись до цьогорічного “Рожевого жовтня”, я натрапила на цікаве дослідження, проведене в Оксфорді (Howick et al., University of Oxford, 2018). Це систематичний огляд і метааналіз 28 рандомізованих клінічних досліджень, у яких взяли участь 6017 пацієнтів. Результати мене здивували: ті, хто отримував емпатичне спілкування, повідомляли про зниження болю приблизно на 0,5 бала за 10-бальною шкалою.
З власного досвіду скажу – це правда. Я б, мабуть, була 6018-ю пацієнткою цього дослідження. Ментальна турбота – це не “додаток” до лікування, а його невіддільна частина. Емпатія – така ж важлива, як ліки».
Фахівці акцентують: онкологічний діагноз – це не лише медичне випробування, а й глибока психологічна криза. Людина стикається зі страхом, невизначеністю, болем, змінами в способі життя. Саме тому психологічна підтримка є важливою складовою лікування, що допомагає відновлювати внутрішню рівновагу.
Оксана Чайка, психологиня обласної лікарні, пояснює, що завдання психолога – бути поруч із пацієнтом на всіх етапах його шляху: від моменту діагнозу до ремісії чи паліативного догляду.
«Ми допомагаємо прийняти діагноз, знизити тривогу, повернути відчуття контролю над життям. Під час лікування підтримуємо мотивацію, заохочуємо до активної позиції, вчимо навичок самодопомоги. У період ремісії або рецидиву допомагаємо подолати страх повернення хвороби, адаптуватися до нового способу життя, не втратити соціальні зв’язки, намагаємося запобігти депресії. А коли хвороба переходить у паліативну фазу – працюємо з прийняттям, духовними питаннями,підтримуємо і пацієнта, і його родину.
Психологічний супровід допомагає знизити рівень тривоги, покращити комплаєнс (дотримання лікування), відновити внутрішні ресурси та поліпшити якість життя. Важливо пам’ятати: емпатія – не жалість, а щире прийняття людини та її почуттів. Варто уникати фраз на кшталт «треба триматися», краще сказати: «Ви маєте право відчувати страх або злість». Треба поважати особистий вибір пацієнта, навіть якщо він не збігається з очікуваннями лікарів або родичів.
У роботі ми використовуємо психоедукацію, психотерапевтичну підтримку, когнітивно-поведінкові техніки,техніки релаксації та майндфулнес-практики, а також працюємо з родичами, щоб зменшити їхнє емоційне вигорання.
У консультативній поліклініці обласної клінічної лікарні мамологічний прийом проводить хірург-онколог Василь Сахрук. Лікар рекомендує всім жінкам щомісяця проводити самообстеження грудних залоз, а якщо є болючість, новоутвори, втягнення шкіри чи ущільнення під пахвою, то не зволікати, а звертатися до фахівців. «Рак грудної залози доволі часте захворювання, а злоякісні новоутвори іноді маскуються під доброякісні, – говорить Василь Сахрук. – Наприклад, кров'янисті виділення із сосків також можуть свідчити про злоякісний новоутвір. У такій ситуації необхідні додаткові обстеження». Недощодавно одній з пацієнток хірург видалив фіброаденому. Жінка почувається добре, повертається до звичного ритму життя.
За словами Василя Сахрука, сьогодні у молодих жінок часто діагностують ліпоми, атероми, кісти у ділянці грудної залози. Втім, якщо пройти ранню діагностику, то багатьох ускладнень можна уникнути. «Коли йдеться про онкопатологію грудних залоз, то виявлення на ранньому етапі дає змогу виконати органозберігаючу операцію з хорошим косметичним результатом, що майже нереально при запущених формах», – зазначає хіруг.
Також Василь Сахрук говорить про те, що на жіноче здоров'я впливає психоемоційний стан жінки. «Дуже часто болі в грудях починаються зі стресів та психоемоційного перенапруження. Тож уважність до себе – це вже частина профілактики, а значить шлях до здорового продуктивного життя», – акцентує мамолог.
Роль духівника чи медичного капелана в закладі, де проходить лікування людина з онкодіагнозом, також може мати неабиякий вплив на самопочуття, настрій та ефект від лікування пацієнта. Тож підхід до лікування та супроводу пацієнта у боротьбі з важкою недугою потребує командної взаємодії, прийняття, бажання та обов’язку бути поруч.
Жовтень у всьому світі традиційно присвячений темі боротьби з раком молочної залози. Але для тих, хто стикається з діагнозом, важливою є не лише медична допомога, а й щоденна людська підтримка, незалежно від місяця чи дати. У Центрі мобільної паліативної допомоги ОКЛ розуміють це, як ніхто інший.
Марія Гладка, завідувачка Центру мобільної паліативної допомоги:
«Я часто чую історії, які змушують замислитися над справжньою ціною життя. Історія пані Оксани з Івано-Франківська – одна з них. Коли ми вперше приїхали до неї, вона ледве могла піднятися з ліжка, а біль, який терпіла, здавався нескінченним. Діагноз “рак правої молочної залози” вона почула кілька років тому. Попри лікування в різних клініках, хвороба продовжувала прогресувати.
Вона зізналася мені: “Я так втомилася терпіти цей біль… але хочу залишатися поруч із чоловіком, побачити дітей, зустріти ще не один світанок”. Наші медсестри відвідують її майже щодня: роблять перев’язки, навчають чоловіка догляду, допомагають контролювати біль. Для пані Оксани кожен наш візит – як ковток повітря серед шторму болю. Вона часто каже: “Коли ви приходите, біль трохи відступає… і я відчуваю, що не сама”.
У “Рожевий жовтень“, коли весь світ говорить про рак грудей, такі історії нагадують: паліативна допомога – це не лише контроль болю, а й підтримка гідності, людяності та надії. Важка хвороба не забирає у людини здатності відчувати любов і турботу. І саме це робить нашу роботу – роботу команди мобільного центру – такою важливою і справді потрібною. На жаль, подібних історій у нас багато…»
Степанія Варунків, завідувачка відділу інфекційного контролю, ділиться особистим досвідом життя «в діагнозі»:
«Психологічна підтримка – важливий аспект лікування пацієнтів з онкологічними захворюваннями. У Швеції, де я лікуюся, цьому приділяють неабияку увагу. При надходженні до стаціонару, окрім детального збору анамнезу, пацієнт заповнює анкету про фізичний і ментальний стан. Медична сестра або куратор регулярно запитує, чи хотів би пацієнт поспілкуватися з психологом або психіатром. Іноді це справді потрібно – просто виговоритися комусь абсолютно сторонньому, бо рідних не хочеться ще більше навантажувати тривожними думками.
Було б добре, аби подібна практика запроваджувалася й у нас, щоб пацієнт із перших днів лікування знав, що не залишиться сам, що може звернутися за підтримкою до наших фахівців: психологів, медсестер, команди мобільного паліативу. Це допоможе вибудувати зрозумілу “дорожню карту” допомоги для кожного, хто проходить через діагноз.
Готуючись до цьогорічного “Рожевого жовтня”, я натрапила на цікаве дослідження, проведене в Оксфорді (Howick et al., University of Oxford, 2018). Це систематичний огляд і метааналіз 28 рандомізованих клінічних досліджень, у яких взяли участь 6017 пацієнтів. Результати мене здивували: ті, хто отримував емпатичне спілкування, повідомляли про зниження болю приблизно на 0,5 бала за 10-бальною шкалою.
З власного досвіду скажу – це правда. Я б, мабуть, була 6018-ю пацієнткою цього дослідження. Ментальна турбота – це не “додаток” до лікування, а його невіддільна частина. Емпатія – така ж важлива, як ліки».
Фахівці акцентують: онкологічний діагноз – це не лише медичне випробування, а й глибока психологічна криза. Людина стикається зі страхом, невизначеністю, болем, змінами в способі життя. Саме тому психологічна підтримка є важливою складовою лікування, що допомагає відновлювати внутрішню рівновагу.
Оксана Чайка, психологиня обласної лікарні, пояснює, що завдання психолога – бути поруч із пацієнтом на всіх етапах його шляху: від моменту діагнозу до ремісії чи паліативного догляду.
«Ми допомагаємо прийняти діагноз, знизити тривогу, повернути відчуття контролю над життям. Під час лікування підтримуємо мотивацію, заохочуємо до активної позиції, вчимо навичок самодопомоги. У період ремісії або рецидиву допомагаємо подолати страх повернення хвороби, адаптуватися до нового способу життя, не втратити соціальні зв’язки, намагаємося запобігти депресії. А коли хвороба переходить у паліативну фазу – працюємо з прийняттям, духовними питаннями,підтримуємо і пацієнта, і його родину.
Психологічний супровід допомагає знизити рівень тривоги, покращити комплаєнс (дотримання лікування), відновити внутрішні ресурси та поліпшити якість життя. Важливо пам’ятати: емпатія – не жалість, а щире прийняття людини та її почуттів. Варто уникати фраз на кшталт «треба триматися», краще сказати: «Ви маєте право відчувати страх або злість». Треба поважати особистий вибір пацієнта, навіть якщо він не збігається з очікуваннями лікарів або родичів.
У роботі ми використовуємо психоедукацію, психотерапевтичну підтримку, когнітивно-поведінкові техніки,техніки релаксації та майндфулнес-практики, а також працюємо з родичами, щоб зменшити їхнє емоційне вигорання.
У консультативній поліклініці обласної клінічної лікарні мамологічний прийом проводить хірург-онколог Василь Сахрук. Лікар рекомендує всім жінкам щомісяця проводити самообстеження грудних залоз, а якщо є болючість, новоутвори, втягнення шкіри чи ущільнення під пахвою, то не зволікати, а звертатися до фахівців. «Рак грудної залози доволі часте захворювання, а злоякісні новоутвори іноді маскуються під доброякісні, – говорить Василь Сахрук. – Наприклад, кров'янисті виділення із сосків також можуть свідчити про злоякісний новоутвір. У такій ситуації необхідні додаткові обстеження». Недощодавно одній з пацієнток хірург видалив фіброаденому. Жінка почувається добре, повертається до звичного ритму життя.
За словами Василя Сахрука, сьогодні у молодих жінок часто діагностують ліпоми, атероми, кісти у ділянці грудної залози. Втім, якщо пройти ранню діагностику, то багатьох ускладнень можна уникнути. «Коли йдеться про онкопатологію грудних залоз, то виявлення на ранньому етапі дає змогу виконати органозберігаючу операцію з хорошим косметичним результатом, що майже нереально при запущених формах», – зазначає хіруг.
Також Василь Сахрук говорить про те, що на жіноче здоров'я впливає психоемоційний стан жінки. «Дуже часто болі в грудях починаються зі стресів та психоемоційного перенапруження. Тож уважність до себе – це вже частина профілактики, а значить шлях до здорового продуктивного життя», – акцентує мамолог.
Роль духівника чи медичного капелана в закладі, де проходить лікування людина з онкодіагнозом, також може мати неабиякий вплив на самопочуття, настрій та ефект від лікування пацієнта. Тож підхід до лікування та супроводу пацієнта у боротьбі з важкою недугою потребує командної взаємодії, прийняття, бажання та обов’язку бути поруч.
